SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

Квасниця А.В. «Історія і значення вінка в обрядах давніх українців»

  • 19.06.2012 2011
  • Коментарі: (0)

 

Анастасія Квасниця

Стаття із книги «Традиції та звичаї українців», т.2 «Літо»,

автори І. Квасниця, А. Квасниця

 

Історія і значення вінка

в обрядах давніх українців

 

Українці — найдавніша хліборобська нація на землі. Все життя українців і пранародів, що жили у різні часи, було пов’язане з обрядами та ритуалами сонячного хліборобського року. Тому вінок, як символ завершеного сонячного року, присутній у багатьох обрядах та ритуалах.

Хліборобський рік наставав навесні й, за віруваннями древніх українців, бог Ярило у вінку із первоцвітів і барвінку приїжджав на землю на білосніжному коні, щоб будити землю і все суще від сну. Наставав час відродження та розквіту.

Перед святом Юрія (5 травня) богиня Леля, за українськими віруваннями, у вінку із квітучої калини та рути-м’яти, приходила на землю калиновим містком і небесними ключами відмикала росу.

На Зелені свята українці вінками із м’яти, любистку, кануперу та полину і гілками священних дерев (липи, ясеня) прикрашають свої оселі і подвір’я. Освячені вінки зберігають упродовж цілого року і використовують при лікуванні різних хвороб у вигляді чаїв чи обкурюють зіллям із вінка «від нечистої сили».

         Неймовірної краси є вінки із польових квітів, зеленого жита, що їх «русалки собі для краси плетуть». Жертовні вінки плетуть сільські дівчата, розвішуючи на березах на втіху русалкам та мавкам.

На Русалії для русалок і мавок («щоб бавилися й нас не зачіпали») дівчата влаштовували ритуальне дійство «завивання вінків», котре в одних місцевостях робили в четвер напередодні Трійці, а в інших — після неї. Вони гуртом йшли до лісу і завивали вінки з тонких гілочок на живих березах, що їх мали зберігати аж до понеділка, коли влаштовували проводи русалок. Перший після русального тижня понеділок був днем проводів русалок. На Поліссі — в регіоні, де найповніше збереглися ці реліктові обряди, ще наприкінці ХІХ століття звичай проводів русалок був в активному вжитку (Етнокультурна спадщина рівненського Полісся. Рівне: Волинські обереги, 2001, стор. 76–92). Дівчата плели віночки, вибирали з-поміж себе найгарнішу і найстрункішу, прикрашали її квітами та стрічками. Тільки-но сходив місяць, у білих сорочках та намистах, взявшись за руки, виходили вони за село, а попереду йшла обрана ними «русалка». Всі дівчата мали розплетене волосся і вінок на голові. Хода дівчат нагадувала хоровод — перша пара зводила вгору руки, утворюючи своєрідні «ворота», через які попарно проходили інші учасниці. Дійство супроводжувалося русальними піснями, розпалюванням багаття, через яке дівчата стрибали. До них долучались і хлопці. Це нагадує купальські забави, але з тією відмінністю, що свої віночки дівчата кидали на парубків і розбігалися геть. Натомість «русалка» намагалася упіймати котрусь із подруг і полоскотати. Опівночі всі поверталися в село, вважаючи, що тепер русалки перебуватимуть у своїх угіддях до наступного Нявського Великодня.

Щоб задобрити русалок та потерчат, селяни приносили їм дари і при цьому говорили заклинання: «Русалоньки-нявоньки, красні дівоньки. Потерчата бідненькі, дітоньки маленьки, дівчат-хлопців не займайте, жита не збивайте. По межах-суловках бігайте-грайте, ниву хороніть — просимо вас, схиляємось з книшем та квітами! Усе зле, усе лихе, громовая тучо, великая зливо — нас минай, нашої нивки, худібки не займай! Русалоньки-мавоньки наші, русу косу чешіть, росу пийте, у рясці купайтесь, квітами величайтесь, на вітах гойдайтесь, на межах-суловках грайте, наших хлопців-дівчат не чіпайте, жита не ламайте — живіть собі!»

У купальських обрядях також використовують розкішні вінки із цілющих трав та польових квітів. До них обов’язково вплітають полин (захист від нечистої сили), м’яту, любисток (приворотне зілля), василик, пижмо (допомагає очищати душу) та маки, волошки, ромашки.

У купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Іще не скоро сонце з’явиться на небі, ще триває Купальська ніч, а жінки крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля.

Вранці, тільки-но розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків — барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових — волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх — любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці. Молоді дівчата збирали зілля для привороту й захисту від нечистої сили — тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки. Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідали колом і плели вінки. У деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінки: один для себе на голову, а другий — «віщий», на якому власне ворожили «на долю».

Другий вінок виплітали з барвінку та квітів і закріплювали на дубовій корі, в котрій висвердлювали невелику дірочку (не наскрізь) для свічки, котру запалювали під час пускання вінка у річку в купальську ніч. Вінок з голови дуже берегли, бо вірили, що, «освячений Купайлом», він набував величезної магічної сили, тому його зберігали вдома на покутті за образами. Далі водили своєрідний хоровод з вінками — дівчата повільно йшли одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували й співали купальських пісень.

Дівчата ховали свої вінки «до пори», тобто до купайлівської ночі, щоб хлопці не «викрали», бо то поганий знак:

 

Гей, на Івана, гей, на Купала

Красна дівчина долі шукала.

Квітки збирала, віночок вила,

Долі водою його пустила.

Полинь, віночку, по бистрій хвилі,

Поплинь під хату, де живе милий,

Поплив віночок долі водою,

Серце дівчини забрав з собою.

 SHAPE  * MERGEFORMAT

Використовували вінки у косарських та жниварських обрядах. Після завершення робіт із заготівлі сіна селяни виготовляли із трави велику ляльку — «Косовицю», для якої виплітали вінок із цілющих трав і польових квітів. Таку «Косовицю» дарували господарю та господині, й вона зберігалася в стодолі до наступного року. А коли на Юрія виганяли худобу на вигони вперше, то годували її «косовичним» вінком, щоб «нечиста сила хвороби не наслала».

Жниварський вінок виготовляли із колосків жита, пшениці, вівса, ячменю й одягали на голову дівчині, яка дарувала господарям перший сніп — «Зажон», що його зберігали в господі й використовували в обрядах весілля та хрестин.

Жнива скінчилися. Поля густо вкриті копами. Високі навантажені гарби везуть урожай із поля додому. В той день, як дожали останню ниву, женці ходять полем, збирають колоски, плетуть один спільний вінок з того колосся і співають:

 

Кінець нивочці, кінець,

Будемо плести вінець.

Добре нам було жати,

Бо було з ким розмовляти.

Котився віночок по полю,

Просився у господаря в стодолу:

Пускай, господаре, в стодолу,

Вже я набувся на полі,

Вже я на полі набувся,

Буйного вітру начувся,

Ранньої роси напився,

Я не довго полежу,

Зараз на поле побіжу.

 

На Поділлі, крім вінка, плели «квітку» — це п’ять чи шість окремих невеличких снопиків або пучків, сплетені разом так, що ззовні це все справді нагадувало велику квітку.

Коли «квітка» і вінок готові, дівчата і молодиці вибирали з-поміж себе найкращу, клали їй на голову вінок, давали квітку в руки і пускали попереду. А вже за нею ішли женці, співаючи:

 

Зашуміла діброва.

Залящала дорога,

Господареві женці йдуть,

Золотий вінок несуть.

 

Або:

 

Ой, весело, гоподарю, весело,

Що ми віночок несемо,

А ще буде веселій,

Як положим на столі.

Маяло житечко, маяло,

Поки на полі стояло,

Та не буде маяти,

Як буде на столі лежати.

 

Підходячи до двору господаря, женці співали:

 

Несемо Вам полон

Ізо всіх сторон,

І з гір, і з підгір’я

На господарське подвір’я.

З подвір’я — до стодоли,

З стодоли — до комори,

З комори — на нивоньку,

В щасливу годиноньку.

 

Або:

 

Закотилось те сонечко за зелений бір,

Ми підемо вечеряти у багатий двір.

А в багатому дворі — хліба-солі на столі.

І хліба-солі, і всього доволі:

Вареники в маслі, горілочка в пляшці.

 

Виплітали вінки у певний час та за певним ритуалом, виконуючи при цьому величальні пісні. Як правило, усі вінки зберігалися в домі чи в господі і мали велику магічну силу для тих людей, що їх виготовляли. З приходом християнства на нашій землі змінився зміст обрядів і ритуалів, але вінки використовують і до сьогодні. Ця генетична культурна спадщина українців жива серед нас, сучасних, хоча ми не завжди знаємо чи навіть здогадуємось про її сакральне значення.

А сакральне значення жниварського вінка полягає у тому, що він символізує замкнене коло хліборобського календарного року і незмінну циклічну періодичність тих чи інших подій, пов’язаних не лише із агрокультурою українців, а й з їхнім особистим життям. Добробут кожної родини на нашій землі залежав і залежить від урожаю, від плодючості худоби й достатньої кількості кормів для неї. А життя української родини залежить від добробуту і сумлінного дотримання традицій — це віковічна спадкоємність законів буття та продовження роду. Продовжити достойно рід можуть лише ті, хто тримає своє тіло і душу у чистоті, господу — в порядку, а поле і худобу — добре і вчасно доглянутими. Не має початку і кінця життя, як не має початку і кінця вінок, виплетений роботящими руками для пошани, а не для розваги. Давні традиції полягають у повазі до старших людей, до жінки-матері, сестри, подруги, дружини, до свого роду, у почутті великого обов’язку перед своїми дітьми та нащадками. І та українська родина, що дотримується цих традицій, є самодостатньою і найменш уразливою у наш час техногенного розвитку міських агломераційних процесів, нанотехнологій і штучного інтелекту.

 

 

 

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER