SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Головна / Програми асоціації / Видатні українці / Науменко Володимир Павлович

Науменко Володимир Павлович


Із середини 90-х років Володимир Павлович Науменко неодноразово звертався до найвищих імперських інстанцій з вимогою дозволити друкувати українські твори мовою оригіналу. Саме в цей час з’явився документ, що ввійшов в історію під назвою «Пам’ятна записка», — як підсумок його багаторічної діяльності. В цьому документі йшлося про необхідність піднесення загальнокультурного рівня українського народу. Володимир Павлович Науменко сміливо переконував офіційну владу в тому, що схильність до самовираження через культурний розвиток не має нічого спільного з політичними тенденціями, вказував на упереджене ставлення до українських книжок, поезії, пісень і сценічних вистав.

«Пам’ятну записку» можна розглядати як програмний документ Київської громади про відродження української нації через розвиток рідної мови. Першим кроком на цьому шляху мало стати скасування так званого Емського указу, підписаного Олександром ІІ 18 травня 1876 р., про заборону українського письменства. Адже жодні послаблення, яких добивалися обхідними шляхами громадівці, суттєвих змін не приносили. Тож треба було боротися. Для початку, в 1897 р. Володимир Павлович Науменко дістав дозвіл на вміщення в журналі «Киевская старина» публікацій українською мовою. Щоправда, стосувалося це тільки художніх творів «з життя народу». І головний уміло використовував це послаблення.

Володимир Павлович Науменко був педагогом найвищого рангу. Він добре знав про становище народної освіти в усій Україні, а також про злиденне життя сільських учителів. І за кожної нагоди намагався допомогти народній школі. Щоліта на запрошення земських управ у різних куточках України проводив заняття на вчительських курсах. Підходив до цієї справи дуже серйозно, намагаючись передусім збагатити академічними знаннями вчительство, для якого не було інших джерел професійної інформації, крім цих літніх занять зі столичним професором; пробудити в інтелігенції з глибинки національну свідомість. «…Уперше почули ми, — писали слухачі курсів з Чернігівщини в 1896 р., — прилюдне визнання потреби праці для народу на рідному ґрунті. Ви показали нам, що працівнику для освіти народної не можна робити добро народові інакше, як тільки знаючи душу народну, його мову, як тільки самому прийнявши в себе ту душу, ставши часткою того ж народу».

Однією з провідних ознак Науменка-педагога було те, що він ніколи сліпо не підпадав під чужий авторитет, завжди мав обґрунтовану власну думку. Таку думку виробляв і у своїх учнів, завдяки чому з них виростали справжні особистості. «Нужен ли при преподавании всякого предмета какой бы то ни был метод, или можно обойтись без него ? Решение этого вопроса важно потому, что многие учёные, очень видные на педагогическом поприще, отрицают необходимость метода, — таким сміливим закликом до дискусії починав він лекцію з методики викладання російської мови для вчителів народних шкіл, у ході якої обстоював необхідність методу лише як головного положення. — …Всё же мелочи в разработке этой основы зависят от субъективных (личных) особенностей как учителя, так и отдельных учеников».

В Інституті рукописів ім. В. І .Вернадського зберігаються тексти лекцій за різні роки, які Володимир Павлович Науменко читав учителям народних шкіл. Ці тексти є передусім великою цінністю як історичні документи, водночас вони надзвичайно цікаві для вчителів-методистів, адже й сьогодні відіграють роль практичних посібників.

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER