SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Головна / Програми асоціації / За лаштунками / Театр з українською історією…

Театр з українською історією…

Театр з українською історією…

Садовський, Заньковецька, Саксаганський, Кропивницький –– їх імена золотими літерами вписані в історію української культури. Саме вони стояли біля витоків національної Мельпомени, віддаючи всі свої сили народженню українського театру і репертуару, що тішить нас і сьогодні. Саме вони на базі антрепризної трупи стали творцями першого українського стаціонарного театру. Це відбулося 105 років тому, тобто у 1907-му. Взявши в аренду приміщення Троїцького народного дому у Києві, актор, режисер і менеджер Микола Садовський відкрив театр. Його перші кроки були спрямовані на реконструкцію сцени та глядацького залу, поновлення завіси, а також заміни вбрання працівників гардеробу на національні костюми. Незабаром театр став епіцентром театральних пошуків та відкриттів. Чимало представників культурної еліти прагнули співпрацювати з ним. Тут вперше, за участю самого композитора, були поставлені опери Миколи Лисенка «Енеїда», «Майська ніч», «Наталка Полтавка», п’єси В.Винниченка тощо. За диригентським пультом стояв видатний музикант Олександр Кошиць, художником-сценографом служив Василь Кричевський, літературну частину очолював Симон Петлюра. Частим гостем і учасником вистав був Іван Козловський. Упродовж року поряд з корифеями на сцені грав і молодий Лесь Курбас. Вперше саме тут було оголошено і присвоєно найвище звання – народної артистки України та відзнаку улюблениці публіки Марії Заньковецькій. Яскрава і натхненна гра прими театру і всієї трупи вражала не тільки українських глядачів. Розпещена публіка Москви і Петербургу високо оцінювала і позитивно відгукувалась на гастролі малоросів. У впливових колах вельмож вважали престижним запросити акторів театру Садовського у свої садиби і ближче познайомитися з їх творчістю. Адже до репертуару митців увійшли не тільки українські опери та п’єси, але й твори європейських авторів.

Правонаступником театру корифеїв вважає себе Київський національний академічний театр оперети, який вже 78-й театральний сезон працює у тому ж приміщенні, по вулиці Велика Васильківська, 53/3. Щаслива можливість грати на «намоленій» сцені, вбиратися у гримерках Заньковецької та Садовського, відчувати особливу піднесену ауру корифеїв – додає відповідальності сучасним акторам. Минув той час, коли до оперети ставилися як до позабутого, застарілого жанру. На нове повнокровне життя вона була «приречена» з приходом на посаду директора-художнього керівника театру, заслуженого діяча мистецтв України Богдана Струтинського. Максималіст в житті і творчості, він запалює своїм оптимізмом, професійним захопленням, креативністю і навіть наснагою усіх, хто з ним спілкується. «Театр – це храм, перед яким повинні схиляти голови і актори, і глядачі», – зазначає Богдан Струтинський. Звідси і прагнення порядку, затишку і краси у всіх підрозділах театру. І справді, це визнали і суворі критики, і численні шанувальники.

Віра Доленко: Відомо, що приміщення театру було під загрозою ліквідації і лише завдяки вашій наполегливості та енергійності його вдалося відстояти?

Богдан Струтинський: «Добрі»люди поклали око на це приміщення і намагалися зберегти його як один з об’єктів великого розважального комплексу «Олімпік плаза». Чудове, затишне місце, чи не так? Крім того, політика колишнього керівництва театру зводилася до того, що він в стадії деградації і на межі банкрутства. Але мужність і палке бажання колективу плюс мудрість високопосадовців, зокрема Леоніда Кучми, Володимира Литвина, держадміністрації, поклали край цій авантюрі. Театр утримався і не могло бути інакше. Адже тут й понині зберігається позитивна, благодійна біоенергетика, що була закладена корифеями українського театру. Часто, по закінченні вистав, коли окрім охорони вже нікого немає, я йду на сцену, потім – у глядацьку залу і слухаю наповнену інформацією тишу. Безперечно, духи великих акторів живуть тут й понині, охороняють нас і простягають руку допомоги і моральної підтримки. «Творіть» – кажуть вони. І колектив це відчуває, бо бере на себе відповідальність за єдиний в Україні такий енергетичний жанр, як оперета. Аура в театрі створюється і акторами, і глядачами, і робітниками сцени, і прибиральницями… Вона створюється інформацією кожного з нас. Але головний персонаж в театрі, безумовно, глядач, для якого ми і працюємо. Кажучи сучасною мовою, саме він – наш безкоштовний рекламний агент.

Віра Доленко: Чим сьогодні живе Київська оперета і чим вона приваблює глядачів?

Богдан Струтинський: У книзі відомого режисера Ефроса «Репетиція – любов моя» мені запам’ятався вислів про те, що професія режисера пов’язана із щоденним забиванням цвяхів голими руками. І це, мабуть, дає свої результати. Наші актори завжди в тонусі і я разом з ними. Колектив повинен дихати свіжим повітрям, надихатися шаленими ідеями, проектами, бачити на гастролях нові обличчя і відчувати їх реакцію. Сьогоднішня оперета – театр широкого профілю, якому під силу і класична оперета, і мюзикл, і музична казка, і опера-буфф, і музично-драматична вистава, і навіть кантата. Репертуарна афіша приваблює назвами на будь-який смак і вік. Ми побудували малу сцену, яку назвали Салонним театром, де глядачі сидять за столиками за філіжанкою кави або фужером вина і ніби стають безпосередніми учасниками дійства. Вони помічають будь-яку фальш або в акторському вбрання, або в емоціях. Ми не маємо на це права. Аналогів цьому в Україні немає, ноу-хау належить нам. Театр охоче упроваджує міжнародні проекти, зокрема, з Румунією та Литвою здійснюємо обмін диригентами, акторами, режисерами як в концертних програмах, так і у виставах. Усіма силами ми прагнемо формувати і розширювати творчий світогляд глядача. Прем’єри останніх років –– «Бал в Савойї», «Танго життя», «Ключ на бруківці», «Сорочинський ярмарок», «За двома зайцями», які проходять при постійних аншлагах, свідчать, що ми обрали правильний шлях. Зрештою, наш девіз – «Крок до свята» і шанувальники театру в цьому переконалися. Отож, до свята, що дарує життєдайна оперета, ми будемо крокувати разом з ними…

 

Автор – Віра Доленко

 

 

 

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER