SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

УРОК ЛЮБОВІ І ДАРУ ЖИТТЯ літературні твори

  • 03.04.2015 2011
  • Коментарі: (0)

З книги «Дітям про весняні свята і Великдень в Україні» (автор І.Ю.Квасниця)
Серія «Родинна книга»

Ірина Квасниця

 

ЛЕГЕНДА ПРО СЕЛЯНИНА І СОРОК СВЯТИХ

 (записано у с. Жовтанці Кам’янко-Бузького району Львівської області)

 

Прийшла на землю весна. І була вона цього року така погожа, лагідна та тепла, що вирішив селянин бодай біля хати зорати поле і посіяти трохи гороху.

— Що ти робиш, бахуре*? Ще Благовіщення не було, земля спить, а ти в поле спорядився горох сіяти. Лихо ще на нас накличеш, — бідкалася дружина.

— Земля уже протряхла, он яке тепло стоїть, — відказував чоловік. — І що за біда, що я посію трохи гороху за стодолою?

Не звертаючи уваги на бідкання дружини, узяв коня, поклав на воза плуг і поїхав за стодолу орати і сіяти. А на цей день, ще як на гріх, припало свято Сорока Святих. Чоловік геть розум загубив і про свято забув. Ото зорав він город, уже й горох досіває, залишилося лише заборонувати, як бачить, із Загун** ідуть якісь люди. І так їх багато, аж сорок. Підійшли вони до чоловіка, вклонилися, привіталися і питають:

— Чого це ти сьогодні ореш і сієш? Хіба не знаєш, що нині великий день пам’яті сорока Святих Мучеників?

— Боже ж мій милий, — вдарив селянин руками об поли, — прости мені грішному, бо я таки й справді забув, що нині свято! — він щиро перехрестився і у розпачі сів на скибу землі.

— Не переживай, — кажуть йому подорожні, — якщо ти так щиро каєшся, то вродить тобі горох по сорок горошин у кожному стручку.

Сказали так, попрощалися із чоловіком і пішли собі далі. Заборонував чоловік город, пішов додому. А влітку, по Петру, зібрав на тому городі аж сорок міхів гороху. Зроду-віку так та нивка не родила. Радості та втіхи було не знати якої.

На другий рік замислив собі чолов’яга знову на Сорок Святих іти горох сіяти, але вже у полі. І знову весна співала лагідним теплом та погідним небом. Тільки почав оранку, аж гульк, знову ті самі подорожні йдуть.

— Пощо знову сієш на свято? — грізно запитали чоловіка.

Той тик-мик, а сказати нічого не може: правду сказати соромно, а брехня у горлі застряла…

Зрозуміли святі Мученики, а це були вони, що діється у голові захланного*** чолов’яги і кажуть:

— Думаєш, що ти мудріший і хитріший від усіх? Думаєш, що Бога можна дурити, як тобі заманеться, і нічого тобі за те не буде? Зрештою ти правий, Господь наш такий великодушний, що нікого не карає. Він дає кожному по його провині й нагороджує за його достойність.

Сказали так і пішли. А чоловік дивиться — тіло його почало покриватися наривами та болячками, як горох. Сили покинули його. Ледве коня запряг та подався додому. З воза його жінка зняла напівживого, а до ранку вже й дійшов… Отак-то, якби не його захланність, то жив би донині…

 

* Бахур — розбійник (діал.).

** Загуни — назва частини села, що знаходиться «за горою».

*** Захланний — настільки скупий, «що усього світа йому замало, а неба трохи забагато» (діал.).

для завантаження усіх творів натисніть ТУТ

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER