SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

ФЕНОМЕН І ТРАГЕДІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЖІНКИ

  • 07.03.2020 2011
  • Коментарі: (0)

Літопис української землі ХХІ століття – це інформаційні скрижалі нашого з вами буття, записані нашими долями, долями громадян України: чоловіками і жінками, що живуть на Богом обраній для нас землі. Впродовж останніх двох тисяч років на нашій землі виникали і зникали людські цивілізації, іноді дуже різні за своїм культурним рівнем, традиціями і звичаями, які дійшли до нас у вигляді легенд, казок, переказів, колядок, щедрівок, билин та дум. Десятки родів з Середньої Азії, Нижнього Поволжя, Кавказу та просторів Близького Сходу приходили на наші благословенні землі, багаті питною водою, розлогими луками з зеленою травою, густими лісами, багатими на звіра, родючими поля. Хтось затримувався тут ненадовго і йшов далі, інші прилучались до хліборобської праці місцевого люду і залишались тут назавжди. До нас з глибини століть дійшли легенди про скіфів і сарматів та про їх нащадків, що посіли землі Європи від ріки Одер – на заході до ріки  Волги – на сході. У пізніші часи вони дістали умовну назву СЛОВ’ЯНИ - тринадцять родів, які донині зберегли такі схожі традиції та звичаї, обряди родинно-побутового характеру та громадського устрою своїх земель. Непорушними цінностями  кожної людини цих НАРОДІВ донині вважається СВОБОДА І ЧЕСТЬ і повага до ЖІНКИ – МАТЕРІ – БЕРЕГИНІ.

Де знаходяться витоки цього джерела духу і високої духовності кожної людини, що належить до свого РОДУ – НАРОДУ – НАЦІЇ? Де першо-початок традиції поваги до жінки – не тільки Матері, а й рівноправного партнера і соратника «у горі і щасті…», що не тільки розділяє подружнє ложе, а нарівні із чоловіком веде родинне господарство, представляє інтереси Роду у громадських органах, зі зброєю захищає своїх дітей і рідний край від ворогів?

Тільки на наших землях у найстаріших угодах, сводах законів та приписах Звичаєвого права виписані юридичні норми, які впродовж останної тисячі років охороняли життя жінки, її честь, майнові та громадянські права. «Пространна правда» за Троїцьким списком, «Руська правда», «Устав Володимира», «Устав Ярослава», Статут Великого князівства Литовського 1529 р., Другий литовський статут 1566 р., Звичаєве право ХУ-ХУІІІ ст. – ось правові корені рівноваги прав між чоловіком і жінкою в попередні епохи, закріплені у давньому праві особистої свободи і гідності, яке впродовж віків не було узурповане ні чоловіком, ні суспільством, ні церквою.

Питання, пов’язані зі становищем жінки в українському суспільстві у різні історичні епохи вивчали і описували такі знані історики, як М.І. Костомаров, польський історик Антоній І (Йосип Ролле), академік О.І.Левицький. Їх праці засвідчують високий соціальний статус української жінки в останнє тисячоліття. Дуже показовими є приклади з життя українських жінок в середні віки, на відміну життя жінок Західної Європи та близького Сходу. Так жінки вищих суспільних станів України ХУІ – ХУІІ ст. вели повноцінне суспільно-політичне життя, мали досить широкі спадкові права, на відміну від більшості країн Західної Європи, де будь-яка жіноча спадкова власність розглядалась чоловіком, як можливість свого збагачення. Самостійність і свобода українських жінок (ми розглядаємо територію етнічного розселення українців, яке у ті далекі часи простягалася на наступні держави: Московію (Государство Российское), Австрію, Туреччину,  Румунію, Річ Посполиту (Польсько-Литовське князівство) визначалася не тільки економічними чинниками. Незалежно від майнового стану, жінки мали право самостійно вирішувати свою особисту долю в шлюбному житті, опираючись на певні важелі економічної самостійності. Йдеться про унікальну юридичну конструкцію, яка побутувала тільки в українському Звичаєвому праві – материзні. Материзна – це придане жінки у вигляді нерухомості або наділу землі, яке ніколи не входило в загальносімейне майно, не ділилося між членами сім’ї, а передавалося у спадок лише по материнській лінії і становило, таким чином, окремий жіночий юридично-майновий інститут.

Обов’язкове «віно» робило жінку матеріально незалежною від чоловіка за його життя і забезпечувало її достойне існування у вдовуванні. Вона вважалася господинею свого добра, про що свідчать численні акти дарування, передавання в користування іншим особам та застави приватної власності, що належали жінкам та були укладені жінками з їх власної волі. Жінки нарівні з чоловіками були причетні і до добрих справ, і до лихих. Жінка «рішуча, смілива, - писав у своїх хроніках Йосип Ролле, – мала велику пошану, легко віднаходила собі прибічників, а суспільство поблажливо ставилося до її витівок».

Жінки-землевласниці платили державні податки нарівні з чоловіками, і тільки при живих братах, наслідували четверту частину спадку батька. Цей виняток стосувався жінок тому, що за Литовським статутом володіння маєтностями завжди поєднувався із обов’язковою військовою службою. Коли землевласниця була вдовою чи жила окремо від сім’ї (це було право жінки від 15 років), вона зобов’язувалася поставляти певну кількість воїнів, а не служити особисто. Разом з тим відомі факти, коли жінки самі з’являлись на військову службу, як це зробила у 1565 році шляхтянка Зофія Єзофова.

Як свідчать документи 1524 року, після битви під замком Прухник на Поділлі серед убитих захисників були знайдені тіла багатьох жінок, переодягнених у чоловічий одяг. Щоб їх не розпізнали вороги, жінки поголили собі голови.

За переказом, записаним А.М.Ковальовим, у повстанні під проводом Якова Острянина (1638 р.) активну участь брала дружина козацького сотника Семена Мотори – Варвара. Повстанці були вражені її мужністю під час захисту табору біля с. Жовнин на р. Сулі. Варвара особисто відстрілювала ворогів, а шість козаків заряджали для неї мушкети та готували для неї стріли.

Життя українських жінок козацької доби в умовах безперервних воєн вимагало від них витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе і свою родину із зброєю в руках. Образ матері, дружини, сестри, нареченої дуже образно і чуттєво змальовано в усній народній творчості. До нашого часу дійшли пісні, билини, думи, де змальовано ідеал української жінки: гарна «як зірниця», струнка «як тополя», з «рум’яним личком», очима «чорними, як терен», соціально активна, вільнолюбива і горда особистість, яка здатна визволяти бранців, воювати з ворогом, керувати військовим загоном чи управляти господарством.

Такою жінкою була «мати-полковниця», дружина фастівського полковника Семена Палія – Феодосія. Славна Паліїха не тільки вміла прийняти послів, а й у відсутність чоловіка керувала господарськими справами Фастівського козацького полку. В період заслання чоловіка до Сибіру не раз очолювала походи проти московітів та польської шляхти, обороняючи Фастівщину (тепер Київська область) від їхніх зазіхань.

Великі меценатки та поборники православної віри Ганна Гойська, Раїна Соломирецька, Галшка Острозька, Софія Чарторийська, Галшка Гулевичівна, Раїна Могилянськаєва, Катерина Угорницька вписали яскраві сторінки в літопис України, будуючи монастирі, братські школи, створюючи парафіяльні школи при церквах, шпиталі та притулки для нужденних.

Цей список можна продовжувати і продовжувати аж до ХХІ століття. Сучасна українська жінка – прекрасна мати, дружина, сестра і донька свого народу. В часи лихоліття (2013-2016 рр.) десятки, сотні жінок України поряд із своїми синами і чоловіками стали на захист Незалежності України і неподільності її землі. Окрім того, в усі віки на їх плечах лежав обов’язок зберегти традиції та звичаї рідної землі, виховати наступні покоління у повазі до батька-матері, відповідальності за долю своїх дітей і любові до власної Батьківщини. Це суть нашого існування, це – наше призначення на цьому світі, це – наша місія на цій Землі.

Разом з тим, жінка України ХХІ століття є незахищеною в українському суспільстві. Це стосується багатьох аспектів нашого життя. Насамперед, це правовий захист материнства і дитинства. Україна очолює (чи знаходиться в авангарді) серед таких показників, як найвища смертність серед жінок під час пологів, смертність немовлят до одного року, смертність від онкології грудей та ендокринної системи. До продуктивного віку (21 рік) доживають тільки 75% народжених хлопчиків і 89% - дівчаток. Ми очолюємо таблицю сумної статистики по кількості абортів – кожна четверта дитина убита ще до народження. Це дані, опубліковані міжнародними організаціями за останні 15 років. Головною ж причиною фізичного знищення матерів, дітей та молоді є безвідповідальна внутрішня політика нашої держави та тих горе-урядовців, яким доручили ці напрямки роботи. Чи за 28 років незалежності України хтось з них був притягнутий до кримінальної відповідальності за провальний курс соціальної політики? Для кожного народу впродовж літописного періоду (це 2 тисячі років) найбільшим скарбом є МАТЕРІ та ДІТИ. Чи має держава майбутнє, якщо своєю недолугою політикою знищує щороку тисячі дітей і жінок дітородного віку?

Економічні злидні і імітація діяльності урядів України з 1991 до 2020 року призвела до того, що майже 7 мільйонів працездатного населення покинуло терени України і виїхало за її межі в пошуках роботи. З тих 7 мільйонів – майже 5 мільйонів жінок. Сотні тисяч дітей в Україні зростають сиротами при живих батьках. Покоління 1991-2015 рр. – це сирітське покоління. В останні два роки мені довелося гуляти на весіллі моїх близьких. Їх дітей виховали бабусі з дідусями. Самі вони близько 20 років працювали в Італії та Іспанії. Я пам’ятаю, як привітальне слово молодятам виголошував батько нареченого. Він сказав: «Я низько кланяюсь моїм батькам, а вашим дідусеві і бабусі, за те, що вони тебе виховали. Ми ж змушені були на чужині заробляти гроші, аби ви тут в Україні мали достойне життя. Нам було гірко, що ти виріс сиротою при живих батьках. Я проклинаю ту країну, яка змусила нас стати рабами в Італії…» Скільки пролито таких сліз? Не кажу уже про тих стареньких батьків-сиріт, які залишилися самі. В одних діти виїхали на заробітки, в інших – склали голови на східному фронті. Це трагедія України і українців ХХІ століття. Ніхто нам не допоможе, окрім нас самих. В цьому трагізм української землі. «Не так страшні російські воші, як небезпечні українські гниди» – писав Симон Петлюра. На війну можна списати дуже багато. Та візьміть до уваги статистику, яка волає: «Милосердя, милосердя  до власного народу!»

Пане Президент, очільники уряду, голови місцевих самоврядних органів! Будьте милосердними до свого народу!

Панове, українські громадяни! Будьте милосердними до своїх матерів, дружин, дітей! Не крадіть, не знищуйте і не продавайте українську  землю, не вирубуйте ліси і бережіть ріки та озера, приберіть нечистоти з наших великих і малих сіл, міст і містечок і з власних душ! Нехай ваші думки будуть високими, наміри – чистими, а діяльність – фаховою.

Вітаю усіх берегинь українського РОДУ- НАРОДУ – НАЦІЇ з святом 8 Березня! Будьте сильними, відважними, цілеспрямованими. Бережіть себе і своїх дітей. Будьте опорою для своїх стареньких батьків, надійним тилом для своїх чоловіків, добрими порадницями для своїх братів, надійними друзями для своїх друзів. Будьте щасливими і радійте життю!

З нами Бог і Україна!

            Слава Україні вчора, сьогодні і у прийдешні віки!

 

Президент Західно-Української Асоціації «Спадщина України»

Засновник Видавничого дому «МАХІМА»

Член Національної спілки журналістів

Професор Університету «Львівський Ставропігіон»

Ірина Квасниця

 

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER