SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 
Закрыть

БЛОГ ІРИНИ КВАСНИЦІ

ПОМИНАЛЬНІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ НА ВЕЛИКДЕНЬ

  • 12.04.2018 2011
  • Коментарі: (0)

/з книги «Традиції та звичаї українців»
(автори Квасниця І.Ю., Квасниця А.В.)

В звичаях і віруваннях українців, пов’язаних із смертю людини, простежується нашарування елементів різних часів і культурних рівнів:архаїчні язичницькі уявлення про смерть, загробне життя і вплив покійників на життя живих поєдналися з пізнішими християнськими, утворивши складний смислово-емоційний комплекс обрядових дій, які в тому чи іншому вигляді побутують на території сучасної України.

Дотепер збереглися, крім поминання в день похорону, також поминання померлих через дев’ять днів (дев’ятини), 40 днів (сороковини), через рік (роковини). Ці звичаї пов’язані з віруваннями, що душа померлого впродовж 40 днів повертається в певні дні додому, потребуючи, аби про неї згадували, чинили відповідні молитви, здійснювали певні обряди для того, щоб полегшити її перехід із світу живих у «інший світ».

Покійних поминали і під час загальних поминальних днів: на другий чи третій день Великодня, в першу неділю після Великодня (Фомину чи Провідну неділю), провідний понеділок чи вівторок, коли відвідують могили родичів.

Обов’язком живих членів сім’ї чи нащадків здавна вважається утримувати в належному порядку могили померлих, дбати, щоб на них були відповідні пам’ятники – дерев’яні або кам’яні хрести, надгробні плити – і виконувалися узвичаєні традицією обряди. Перед Великоднем загальнонародною толокою прибирали сільські чи міські кладовища, дороги до них, ремонтували огорожі і впорядковували могили тих, чиїх родичів немає на тому світі або поїхали по близьких і далеких країнах на заробітки …Нашого цвіту по усьому світу… а могили мають бути доглянуті тими, хто живе на рідній землі. В тому є сила і незламна традиція українського народу.

Традиція пошанівку до старших і шанування родичів — це теж наше українське. Бо у цій традиції закладена не якась теоретична істина, а великий людський обов’язок відповідальності батьків за виховання і навчання своїх дітей, відповідальності дітей перед батьками за долю рідної землі, за оберіг могил своїх предків.

Бо ми приходимо у цей світ із трьома обов’язками: 

Захищати і любити рідну землю. 
Вчити і виховувати почуття обов’язку і відповідальності у власних дітей. 
Шанувати й опікуватися на старості власними батьками, а по їх смерті – доглядати і впорядковувати їх могили. 

Ще одна традиція – це поминальні обіди. Очевидно, що для душ наших померлих родичів важливою є МОЛИТВА. Помоліться за усопших, відповідно до вашого обряду в храмах, будинках молитви чи в інший, прийнятний для вас спосіб. Щодо Великоднього частування, то в Україні з давніх-давен існує традиція громадських поминальних обідів, організованих при церквах, будинках перестарілих, тюрмах, госпіталях та інших громадських закладах, де перебувають люди, що потребують громадської опіки. Це один з проявів доброї християнської традиції служіння потребуючим людям. Це і морально-етична давня, як світ, українська традиція підтримки громадою нужденних, бідних, калік, хворих і немічних, удів і сиріт, одиноких людей.

Віддайте їжу живим, тим кому це потрібно сьогодні. Впорядкуйте могили рідних і близьких, помоліться за них і запаліть поминальні свічки. Не споживайте алкоголю на могилах і не залишайте на них свячений хліб чи писанки. То є великий гріх перед Богом, фактично викидати їжу, а не віддати її на громадські обіди. Ваші родичі не потребують їжі фізичної – їх душі радіють нашій молитві!

Цим ми відрізняємось від інших культур, де світом правлять гроші та холодний розрахунок. Ми, сучасні українці, вчимося в інших народів технологій, передових методик управління господарством та економікою в цілому, вчимось культури політичного спілкування й багато ще чого. Ми завжди були відкриті до світу, але маємо те, що нас вирізняє з-поміж інших. І це, насамперед, ставлення до наших святинь: Землі та Роду. Все решту можна позичити, вивчити… Лише не можна вибрати Батьківщину, Матір і Родину. Тому і всі наші свята та звичаї, передані нам пращурами, покликані зміцнювати й шанувати власну Родину і свою землю Україну. Тому ми і є українцями, великим народом від Карпатських гір до Кубанських степів, від Прип’яті і до Чорного моря.

 

Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!

 

Дивіться також Науково-популярні фільми про Україну та її народ

 

 

 

 

Коментарі

Редактирование коментария


Залишити коментар



Надрукуйте цифри з картинки:

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER