Останні літні свята українців

ОСТАННІ ЛІТНІ СВЯТА, ПРИСВЯЧЕНІ СВЯТИМ ПОКРОВИТЕЛЯМ

ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ СВЯТ


Після свята Петра і Павла літо повертає на зиму. Настає найгарячіша пора хліборобського року - жнива. Про староукраїнські обряди, пов'язані із жнивуванням та збиранням урожаю зернових та городини, ми розповімо нижче. Але за 1020 років існування на українських землях християнства до сьогодні збереглася традиція вшанування у літню пору християнських святих, образи яких злилися з образами давніх богів, що захищали нашу землю від лиха і напастей. І сучасні українці з великою шаною ставляться до християнських святих, які проповідували на нашій землі нову релігію, але суголосну із основними моральними принципами українського духу.

24 липня (11 липня ст. ст.) святкуємо день пам'яті Блаженної Рівноапостольної Великої Княгині Ольги (Єлени). Рівноапостольної - значить, прирівняної до апостолів. Таким іменем називає православна Церква тих людей, які самовіддано, як і перші апостоли, стверджували християнську віру на нашій землі. Рівноапостольними іменують Марію Магдалину, грецького царя Костянтина Великого, князя Київської Русі Володимира - хрестителя Русі та інших.

Ольга - мати великого воїна князя Святослава й бабуся великого реформатора, дипломата, хрестителя Київської Русі князя Володимира - особистість небуденна й багатогранна. Єдиної думки про походження княгині Ольги немає. Опираючись на Повість временних літ, дослідники стверджують, що князь руський Ігор привів Ольгу в літо 6411, тобто 903 року з граду Плескова, от веси Вибутской, от язика варяжска, от роду же не княжеска, ни вельможска, но простих людей. Плесков - це назва міста Пскова, яка побутувала до середини ХІV століття.

У Житії святих святителя Димитрія Ростовського романтично описано зустріч майбутньої княгині Ольги з Ігорем. Молодий князь перебував на полюванні у псковських лісах та опинився на березі річки. Невідомо, чи він хотів переправитись на той берег, чи просто відпочивав на березі, але достеменно відомо, що він побачив молодого перевізника. Придивившись краще, він зрозумів, що перевізник не юнак, а чарівна молода дівчина. Безумовно, він одразу закохався в неї і захотів заволодіти нею. Але дівчина була не лише гарною, а й розумною. Вона умовила князя не чинити їй лиха, апелювала до його розуму й княжої гідності. Зрештою князь послухав юну діву і не зганьбив її. А за деякий час він заслав сватів і одружився з бідною простолюдинкою із Пскова.

Згодом простолюдинка Ольга, яка була письменною, знала кілька мов, здивувала усіх не лише своєю шляхетністю, але й жорстокістю. За смерть чоловіка вона спалила на попіл місто деревлян Іскоростень, живцем закопала послів сусіднього князя, який хотів взяти її за дружину. Звідки в простої дівчини взялося вміння правити державою та велика політична мудрість у часи, коли вона була змушена керувати князівством, бо син Святослав був ще малолітнім? Саме Ольга - авторка статутів і уроків данини, оброків і створення погостів пограничних застав свого князівства. Вона створила ту правову основу, на якій згодом виросли державність і право Київської Русі.

Таких фактів із життя Ольги є багато. Хочу звернути увагу ще на один факт. Згідно з Житієм… Ольга давно зрозуміла велике значення християнської віри і для розвитку держави, і для спасіння власної душі. Вона вирушає із чисельною свитою та посольством до Константинополя. Для неї, язичеської княгині, зробили виняток, і візантійський імператор Костянтин Багрянородний приймав її з великими почестями та урочистістю. Тобто, було порушено, кажучи сучасною термінологією, протокол і цілу низку правил заради язичниці, хоч і княгині! В усі часи правителі усіх держав суворо дотримуються дипломатичних правил прийому офіційних осіб відповідно до їх рангів і суспільного статусу. Тому, можливо, має рацію російський історик А. Л. Нікітін, який стверджує, що Ольга була родичкою (донькою, племінницею, онукою) болгарського царя Симеона. Вона росла й виховувалась у Плескові - Пліске, старій столиці Болгарського царства, який за часів Ігоря залишався культурною і релігійною столицею. Там вона й прийняла християнство. Ольга, ставши дружиною князя Ігоря, не мала змоги впливати на його політику, а тим паче, на його світогляд. Тому лише по його смерті змогла розкрити і свою освіченість, і свою приналежність до християнської віри. Отже, й візантійський імператор приймав її як свою рівню і родичку по крові, з великими почестями. Ця гіпотеза є не такою вже й неймовірною, якщо зважати, що про походження Ольги ми знаємо дуже мало, але перекази, що до нас дійшли, прямо свідчать про зв'язок Ольги із Пліскою в Болгарії, а один із текстів ХV століття називає її болгарською княжною.