SiteHeart

"Спадщина Украiни" Західно-Українська Асоціація

Контакти:

ukr.spadshina@gmail.com
час роботи с 9-00 до 17-00

 

Мій кошик:

У кошику 0 товарів
на суму 0.00 грн

 

Закрыть

Календар подій

prev

Березень 2024

prev
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

 Усі події

Смовженко Тамара Степанівна

 ПРОЕКТ «ТВОРЦІ РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНА. 100 РОКІВ ДЕРЖАВНОСТІ»
Той хто працює і творить  просто приречений на успіх..
Смовженко Тамара Степанівна – ректор Вищого державного навчального закладу України  «Університет банківської справи»

Україна багата талантами, цілеспрямованими особистостями, вольовими та відважними чоловіками і жінками. Але одиниці з них є ще й творцями, які своє життя і кар’єру будують на довірі й повазі до інших людей. Життя – це не майно, яке треба захищати, а дар, який потрібно розділити з іншими людьми. Цей афоризм Уїльяма Фолкнера є епіграфом до життєпису Тамари Степанівни Смовженко. ЇЇ історія життя є підтвердженням того, що завдяки наполегливій праці, великому бажанню, вірі та любові можна жити не лише в гармонії з часом, а реалізовувати мрії, вести за собою людей, розділяючи їхні турботи, підтримуючи їх ініціативи і бути добрим ангелем-охоронцем для своїх учнів.

Смовженко Тамара Степанівна – доктор економічних наук, професор, опублікувала понад 100 наукових праць. Є автором і співавтором понад 150 наукових праць, навчальних посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України, методичних розробок, наукових статей і публікацій, монографій.

Підготувала десяток кандидатів економічних наук.
За плідну громадську та наукову діяльність Т. С. Смовженко відзначена багатьма нагородами:
Почесна Грамота Правління Національного банку України (1996);
Грамота Міністерства освіти України (1997);
Грамота управління освіти Львівської облдержадміністрації (1997, 1998);
Грамота Львівського обласного спортивного клубу «Гарт»;
Відзнаки МОН України: Нагрудний знак «Відмінник освіти України (1999) та Нагрудний знак «За наукові досягнення»;
Золота і срібна відзнака ВАТ «Державний ощадний банк України» за особистий внесок у розвиток банківської системи України;
Кавалер бронзового та срібного пам'ятних знаків «Національний банк України» (2001);
Огієнківська премія в галузі освіти (2002);
Орден княгині Ольги II та III ст. (2001, 2006);
Огієнківська премія в галузі освіти (2002);
Медаль «Народна шана працівникам банківської системи»;
Нагорода «Галицький лицар» у номінації «Науковець»;
Відзнака «Патріот України — 2008»;
«Пані Банкір — 2010»;
Лауреат міжнародної нагороди Об'єднаної Європи «THE UNITED EUROPE» (за вагомий внесок у розвиток європейської інтеграції в галузі науки та освіти, Лондон;
Лауреат міжнародного ордена ім. Луки Пачолі;
«Найкращий підприємець року» за версією Європейської бізнес-асамблеї у 2010 році;
20 травня 2015 року мер міста Львова Андрій Садовий вручив «Золотий герб міста Львова».

Запрошуємо до розмови унікальну жінку, вченого, громадського діяча і педагога Смовженко Тамару Степанівну.

Як сталося, що інженер-хімік Смовженко Тамара – випускниця Львівського політехнічного інституту, потрапила до Львівського обліково-кредитного технікуму і на яку посаду?  Це було Ваше бажання чи це просто вибрики долі?

С.Т.  Можна сказати, що це були вибрики долі.  Коли я закінчила Львівський політехнічний інститут (тепер, Університет «Львівська політехніка» - ред.) за фахом хімік-технолог, в той рік я народила сина. Відповідно, на роботу з маленькою дитиною ніхто брати не хотів. Я дуже довго ходила по різних організаціях, установах, підприємствах, де мене могли би взяти на роботу за спеціальністю, але роботодавці знаходили певні відмовки. І єдина установа, яка мені надала роботу – це був Львівський обліково-кредитний технікум, про який у 1974 році мало хто знав, бо це був відомчий навчальний заклад. Мене узяли на посаду звільненого секретаря комсомольської організації. Я зеленого поняття не мала, що це таке і які будуть мої обов’язки. Тим паче, не знала що таке банк, про що чесно призналася директору технікуму. А ще, я чесно пообіцяла йому, що  обов’язково це вивчу. Він засміявся і... моя доля була вирішена. Хочу сказати, що я не шкодую, що я залишилася працювати в технікумі. Ця робота дала мені дуже багато: це був не просто новий досвід спілкування з людьми, я знайомилася з новим, для мене, світом банків, з роботою банківської і фінансової системи, з системою бухгалтерського обліку... Це так мене захопило, що я пішла заочно вчитися до торгово-економічного інституту. Стала викладачем і класним керівником. Так, мабуть, було потрібно Богові, щоб я з хіміка-технолога перекваліфікувалася в економіста, і я дуже цьому рада.

Тяжко назвати це перекваліфікацією. Адже Ви здобули ще одну вищу освіту і реалізували себе уже в іншій спеціальності...

С.Т. Якби там не було, але я задоволена тими таки вивертами долі, що я стала економістом, що потрапила в такий хороший педагогічний колектив Львівського обліково-кредитного технікуму, що стала викладачем. Разом з тим, в технікум я прийшла уже сформованою людиною і саме Львівська політехніка дала мені хорошу базову вищу освіту. Я можу стверджувати, що це і сьогодні, один із найкращих вишів України, а може і Європи, який дає хорошу ґрунтовну фахову освіту і готує студентів до життя, даючи різносторонню ерудицію. Та найголовніше, в цьому навчальному закладі вчать мислити, вчать логіки, вчать розпочату справу доводити до логічного кінця, виховують і формують фахівця, який в подальшому житті має покладатися на свої вміння і на свої знання, дають розуміння того, що тільки від тебе і твоєї праці залежить твоє життя в майбутньому.  Після того, як я укріпилася в обліково-кредитному технікумі, потім це став коледж банківської справи, потім інститут банківської справи, я паралельно довгий час викладала і звання доцента і професора отримала саме у Львівській політехніці, що для мене є надзвичайно важливо.

То як складалася Ваша кар’єра  у навчальному закладі банківської справи?

С.Т. Я прийшла до технікуму секретарем комітету комсомолу, потім стала викладачем, завідуючою денним відділенням. Потім шість років я пропрацювала інструктором, завідуючою сектором партійного обліку, завідуючою організаційного сектору Ленінського райкому партії. У 1989 році я повернулася назад у технікум банківської справи на посаду директора закладу і працюю тут до сьогодні.

Є така суспільна думка, що якби не Ви, то коледж банківської справи ніколи б не став ні інститутом ні, тим паче, університетом банківської справи. Ваш погляд на цю справу з середини подій... Що стало мотивацією чи відправною точкою на шляху створення Інституту банківської справи у м. Львові?

С.Т. Я не згідна з твердженням того, що я є ключовим персонажем цих подій. Я не применшую ролі особистості і своєї ролі у розвитку цих подій, бо має бути людина, яка очолить той чи інший рух. В даному випадку маю на увазі поступальний рух розвитку коледжу до рівня інституту і університету. Але основна заслуга в цьому процесі і основна роль належить педагогічному колективу цього навчального закладу. Я очолила колектив, наукові, методичні напрацювання якого були готові до переходу на вищий, якісно новий рівень розвитку. Україна стала незалежною державою, ми побачили нові перспективи розвитку держави, її фінансового сектору, зрозуміли, що можемо бути корисними в контексті підготовки класних фахівців банківської системи – це були ті фактичні і моральні передумови, які сприяли створенню інституту, а потім університету банківської справи. Я вважаю, що це мені доля зробила такий подарунок, що я потрапила в такий колектив, який дав мені можливість зреалізувати наші найабітніші плани, дав мені можливість професійного росту, повірив мені і пішов за мною. Ми пройшли складний шлях еволюції від технікуму до університету. Але це природний і єдино правильний шлях: є розуміння і практика підготовки спеціалістів від робітничих спеціальностей до магістрів і кандидатів, докторів наук своєї галузі.

Створення Інституту і Університету банківської справи – це була не просто амбітна, я б сказала, нахабна ідея. На ринку освітніх послуг України була значна кількість економічних вузів які займалися підготовкою спеціалістів банківського сектору. Яку мету і завдання Ви ставили перед собою, на що сподівалися, виходячи на ринок жорсткої конкуренції?

С.Т. Ініціатива створення Університету банківської справи і об’єднання в єдиний ВУЗ Харківського, Львівського і Черкаського інститутів банківської справи і створення Інституту банківських технологій і бізнесу належить Національному банку України і його голові Стельмаху Володимиру Семеновичу. По-перше, розрізнені відомчі інститути не могли реалізовувати завдання підготовки якісно нових спеціалістів для фінансово-кредитної системи України. Друга передумова створення Університету – це оптимізація використання коштів Національного банку України для підготовки і підвищення кваліфікації своїх спеціалістів.  І третьою передумовою стала реформа освіти нової України і банківська система потребувала висококласних спеціалістів з магістерською підготовкою. Було створено відомчий Університет, який працює  у тісному зв’язку із банківськими установами, з реальними банківськими програмами,  з роботодавцями, готує спеціалістів високого класу, відповідно до вимог ринку фінансового – кредитного сектору економіки України.  Нашим випускникам не потрібен адаптаційний період – вони приходять до банківських установ, сідають за робочий стіл і працюють. Навчальний процес в Університеті банківської справи вибудований таким чином, що ми працюємо на реальних банківських програмах, ми створили навчально-тренувальні банки, ми створили навчально-тренувальну банківську систему України, ми, за підтримки Національного банку України, працювали у двох іпостасях: з одного боку, як навчальний заклад, а з другого, як банк. Тобто мали свій розрахунковий рахунок, були в системі електронних платежів, ми складали щоденний баланс і відповідно, процес навчання був максимально наближений до реальної практики діяльності банку, і ми поєднували теоретичні знання з практичними навиками. Це був тренінговий центр в реальному часі.

Який принцип і які вимоги є ключовими в процесі відбору педагогічних кадрів для Університету банківської справи?

Т.С. Фаховість – це основне. Кожна людина має свої особливості характеру, кожна людина – є особистість яку треба поважати, до кожної людини можна знайти ключик. Якщо ти хороший висококласний фахівець – ти будеш працювати у нашому колективі.

Якими спеціалістами Ви бачите своїх студентів? Якими результатами  ДВНЗ УБС може похвалитись?

Т.С. На перше місце, чи головним своїм завданням, ми ставимо виховання людини. Людини – хорошого фахівця, чуйного і соціально відповідального. Банкір не має права бути тільки зацикленим на отриманні прибутку, а розуміти і пам’ятати, що люди йому довірили в управління свої кровно зароблені гроші. Ми виховуємо у своїх студентів почуття корпоративної соціальної відповідальності, вміння співпереживати, бути чесними із людьми. Мені приємно зазначити, що серед наших випускників немає нечесних банкірів, які в умовах кризи призвели до краху банків чи буди нечесними на руку. Наші випускники не зловживають довірою людей. Тільки магістрів в рік ми випускаємо 500 осіб. Ми підтримуємо з ними зв’язок, спостерігаємо за їх кар’єрним зростанням і ми є гордими за них, як свідомих патріотів, чуйних і благородних людей.

Серед наших випускників є такі відомі банкіри: Володимир Семенович Стельмах – голова Національного банку України ( ), Віра Іванівна Ричаківська – заступник голови НБУ (2011 – 2014 рр.), Галина Пахачук – директор департаменту боргової та фінансової політики Міністерства фінансів України і багато інших. Скажу одне, ми дуже гордимося своїми випускниками, а вони нашим Університетом. Кожного року, 1 вересня в день Знань, десятки наших випускників приходять до нас, щоб привітати з початком навчального року. Скажіть, якби ми були б поганим університетом, вони б мали потребу з нами спілкуватися? Ні, а ми класний Університет і маємо приклади, коли діти наших випускників поступають до нас...

Ви – дружина, мама, бабуся... – розкажіть про свою родину...

С.Т. Я маю хорошу сім’ю. Я дуже вдячна своєму чоловіку Миколі, який завжди підставляв мені своє плече і підтримував мене на життєвому шляху. Ми поєднали свої долі у 1972 році і уже 44 роки разом. У мене прекрасний син Сергій, який подарував мені три онучки: одна вивчає японську мову, друга – працює в журналістиці, а третя, школярочка, займається бальними танцями і хоче бути моделькою. Моя родина, то є той затишок, той комфорт, який гріє душу, куди завжди хочеться повертатися. Я завжди знаю, що мої рідні мене  підтримають, зрозуміють, що мене люблять і шанують... Успішна кар’єра у тієї жінки у якої хороша і дружня сім’я. У мене все склалося добре.

Ви – людина, яка творить нову українську науку, а Ваші учні – нову історію фінансово-кредитної системи України. Ваше бачення і завдання на найближчі роки...

С.Т. Моє бажання – піти на пенсію...(сміється), маю дуже багато планів... Щодо своїх учнів, то дуже хочу, щоб ті зерна добра, глибокої фаховості зросли добрими плодами. Щоб вони зуміли протистояти викликам часу, долі, різним спокусам і залишилися порядними і відповідальними людьми. Ми їх навчили усьому, що знали самі, але, найголовніше, дали ключі до саморозвитку, самовдосконалення і питання самореалізаціїї – це питання їхнього власного вибору. Я щасливий учитель, бо мої учні завжди звертаються до мене за порадами, діляться своїми успіхами, готові прийти на допомогу, якщо є така потреба. Я бачу, як наші випускники є реформаторами, творять і змінюють країну на краще, мають віру і бачать перспективи розвитку України – це і є плоди нашої діяльності, добрі плоди.

Запитання до Смовженко Т.С., як доктора економічних наук: назвіть 7 кроків-реформ, які необхідно здійснити, щоб Україна стала державою з прогнозованою економікою, привабливою для інвесторів...

С.Т. Написано і створено добрий десяток антикризових програм найкращими економістами України. Запропонувати щось нове, на даний час, практично нічого не можливо. Лише б я могла запропонувати на перше місце поставити виховання нової людини. Питання виховання, питання формування людини, яка повинна жити у вільній державі, справедливій державі є найважливішим завданням сучасного суспільства. Якщо навіть сьогодні, в умовах оборонного бюджету, не будемо думати про школу, вищі навчальні заклади, про культуру, охорону життя матері і дитини – жодні реформи не будуть реалізовані. Бо потрібна нова якісно свідома людина... Якісно нові реалії в державі створять люди з іншою ментальною психологією єдиної країни, справедливим устроєм і продуктивною людино центристською економікою. Іншого шляху у нас немає... Люди мають розуміти куди йти і що робити, для чого і для кого робити, який буде результат їх праці. Такий приклад, якщо б люди інвестували  кошти, які знаходяться у них на руках, в українську економіку сьогодні – жодних позик валютних фондів чи інших іноземних кредитних організацій українському урядові не було б потрібно. Але люди не вірять урядам, не розуміють їх кроків і тримають гроші у панчохах. Тому центр уваги суспільних інститутів треба зосередити на освіті молоді, яка б повернула довіру населення до державних органів влади і здійснила необхідні економічні і соціальні реформи в країні.

Побажання нескореним, побажання бунтівним, побажання цілеспрямованим читачам нашого порталу...

С.Т. Таким людям: нескореним, бунтівним, цілеспрямованим, я хочу побажати незламної віри у свої сили. Нічого неможливого у цьому житті немає, якщо ти хочеш щось зробити – іди впевнено до своєї мети. Долай невдачі – бо це життєві уроки, не звертай увагу на заздрісників – бо це випробування твоєї віри у свої сили, роби висновки із своїх поразок – бо це сходинки до твого успіху. Той хто працює і творить  просто приречений на успіх.

Розмову вела
 Ірина Квасниця
Член Національної спілки журналістів України

 

 

 

 

 

 

 

ВИЯВИЛИ ПОМИЛКУ? Виділіть слово і натисніть CTRL+ENTER