Козачинський Мануїл Олександрович (Михайло)
Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 181 – 186.
Козачинський Мануїл Олександрович
(Михайло)
(1699–1755)
Учений-гуманіст,
педагог, письменник і
культурно-освітній діяч
Біографічних відомостей про Мануїла (в чернецтві Михайла) Колачинського збереглося мало. Народився вчений у містечку Ямполі, що на Вінниччині, в збіднілій українській шляхетській сім’ї, навчався в Києво-Могилянській академії (1720–1733). Студентом багато мандрував, побував у кількох слов’янських країнах та Німеччині. Протягом 1731/32 навчального року, ще будучи студентом, викладав риторику. По закінченні академії, на прохання сербського митрополита Вікентія Йовановича, Мануїла Козачинського разом з п’ятьма іншими «магістрами» направили до Сербії. Там він працював у Карловецькій школі на посаді викладача латинської мови, написав історичну драму «Трагедія… про смерть останнього царя сербського Уроша п’ятого і про падіння Сербського царства», постановку якої в 1733 р. здійснили учні школи. Твір мав риси київської шкільної драми з елементами барокко, ряснів міфологічними й античними персонажами та алегоричними фігурами, але був побудований на реальній історичній основі з життя Сербії XIV ст. У ньому оспівувалася роль освіти й науки, подавалися відомості про характер навчання і структуру навчальних закладів того часу. Драма збереглася в переробці учня Мануїла Козачинського — вихованця Києво-Могилянської академії, згодом відомого сербського історика XVIII ст. Йована Раїча.
Через деякий час Мануїл Козачинський став префектом школи в Карловцях, яку реорганізував на зразок Києво-Могилянської академії. Тут вивчали мови й серед них — старослов’янську, яка залишалася в Сербії літературною до 60-х років ХІХ ст., а також піїтику і риторику. Вчителями низки предметів були українці, їх префект направляв на викладацьку роботу до інших шкіл Сербії. З 1736 р. під його керівництвом була розгорнута широка діяльність, спрямована на підготовку кадрів духовенства в Хорватській єпархії.
Школи, засновані в Сербії українцями, мали велике практичне значення для поширення освіти, а також підготовки вчителів для інших шкіл. Сербська молодь здобувала в них необхідну освіту, яка давала їм змогу продовжувати навчання в Київській академії. Ці школи відіграли важливу роль у відродженні національної самосвідомості сербського народу й зміцненні міжслов’янських зв’язків.