Михайло Голубович
Михайло Голубович:
«Люди втомилися від бездуховності…»
Актор театру та кіно, народний артист України Михайло Голубович упродовж всієї творчої діяльності намагається утверджувати ідеали добра і краси. Він знявся у 80 фільмах не тільки українських, але й російських, білоруських, болгарських, японських, угорських режисерів. Серед найвідоміших: «В’язні Бомона», «Відлюдько», «Дума про Ковпака», «Як гартувалася сталь», «Пропала грамота», «Луна-парк», «Останній гайдук», «Акселератка»… А в театральному житті артист - однолюб, явище нині досить рідкісне. 1967 року Михайло Голубович пов’язав своє життя з Луганським (тоді Ворошиловградським) академічним українським музично-драматичним театром і працює тут понині. Як художній керівник колективу він відповідає не тільки за виживання театру, а й за той позитивний духовний імпульс, що несе він глядачам.
Віра Бобровська: Біографія вашого театру унікальна тим, що розпочалася у складний час і не переривалася за будь-яких обставин 70 років.
Михайло Голубович: Постанова Кабінету міністрів України про створення Ворошиловградського українського музично-драматичного театру з'явилася 15 серпня 1941 року. Трупа, що була створена з евакуйованих з різних областей України артистів, відразу поїхала на фронт. Серйозний старт, мабуть, визначив майбутнє колективу.
Віра Бобровська: Що сьогодні визначає творче обличчя театру?
Михайло Голубович: Насамперед, актори і репертуар. На нашій афіші- п»єси як класичних зарубіжних, російських, українських драматургів, так і сучасних. Це такі автори, як Шекспір, Мольєр, Лопе де Вега, Драйзер, Чехов, Іван Франко, Гоголь, Кочерга, Коломієць, Тарасов… Ми не залишаємо поза увагою і наболілі проблеми сьогодення, зокрема, що пов»язані з наркоманією. Про це йдеться у п»єсі Тетяни Іващенко «Екстаз кохання». Авторитет, що його набував театр десятиріччями, гідно підтримують актори різних поколінь. Усі вони – яскраві, обдаровані- вільно володіють вокальною і хореографічною майстерністю. У нас багато талановитоі молоді. Серед них і випускники мого курсу державного Інституту культури і мистецтв. З інших областей молодь їде в Донбас неохоче. Адже нині не просто виживати театрам, зокрема, і нашому. Чиновники пропонують нам самим заробляти. Але як? Не кожний глядач може дозволити собі купити квитки в театр по 100-200 гривень. Ми враховуємо можливості глядачів й утримуємо доступну ціну. А ще прагнемо враховувати їх смаки: завели книгу відгуків та пропозицій.
Віра Бобровська: Відомо, що у вашому місті переважає російськомовне населення. Чи не віддає воно перевагу Луганському російському театру?
Михайло Голубович: Кілька років тому ми були на гастролях у Москві і виступали на сцені «Театра на Малой Бронной». Протягом семи днів вистави відбувалися при повних аншлагах. Хочу пригадати і той час, коли гастролі нашого театру охоплювали майже всю територію колишнього Союзу- від Львова до Далекого Сходу. І всюди нас розуміли. Справжнє мистецтво не має кордонів, зокрема, мовних. Доречі, сьогодні спостерігається повернення глядача в театр. люди втомилися від бездуховності, що панує на кіно- і телеекранах, в суспільстві. Вони йдуть до нас за живим словом, творчим одкровенням. Переважна більшість наших вистав- аншлагові. Якщо ми будемо з повагою ставитися до інших мов, то й до нашої будуть ставитися з повагою і розумінням. Адже всі ми – громадяни України, тому свою культуру і мову зобов»язані знати.