Вишенський Іван

Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 57 - 64

Вишенський Іван
(бл.1550 – 1620-ті роки)
                                                                                              

         Починаючи з другої половини XVI ст. становище українського населення під владою Польщі погіршилось. Єзуїт Петро Скарга визнавав, що «нема країни, де б піддані і землероби були так пригноблені, як у нас». Боротьба проти примусової полонізації викликала культурно-просвітній рух, важливими проявами якого стали національномовне шкільництво й полемічна література. У Львові, Луцьку, Києві створювалися братські школи, які протистояли процесам денаціоналізації. В багатьох випадках засновники цих шкіл намагались організувати викладання в них на одному рівні зі школами польсько-католицькими, щоб українські учні нічим не поступалися перед вихованцями останніх. Латинська мова посідала одне з найважливіших місць. Обов’язковими вправами учнів було створення та проголошення «орацій» (промов), участь у шкільних спектаклях. Таким чином учнів розумово тренували, а це відповідало вимогам часу.
         Деякі представники українського культурно-освітнього руху розглядали польсько-латинську культуру й освіту як ворожі, й виступали за збереження традиційних культурно-освітніх інституцій. Оскільки православ’я розглядалось у той час як символ національного буття, невипадковою є поява на культурному тлі такої постаті, як Іван Вишенський.
         Народився І.Вишенський між 1545–1550 рр. в містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область). З творів письменника випливає, що в молоді роки він деякий час жив у Луцьку і, можливо, в Острозі. І.Франко висловлював припущення, що в освіті І.Вишенському допомагав князь Костянтин Острозький, який звернув увагу на здібного юнака і залишив його при дворі. Про ґрунтовну освіту І.Вишенського, а тим більше про навчання в Острозькій колегії — говорити немає підстав. Напевно, вона обмежувалася церковною школою. Засуджуючи у своїх пізніших творах філософію, граматику, риторику, полеміст визнавав, що сам цих наук не вивчав.
         Згодом І.Вишенський постригся в ченці й жив упродовж певного часу в Уневському монастирі. Що саме спонукало його одягти чернечу рясу —невідомо. Напевно, сталася якась особлива подія, яка підштовхнула його на шлях аскетизму. У 80-ті роки XVI ст. І.Вишенський з невідомих причин залишив батьківщину й вирушив на Афон (Македонія — тепер область Греції — найбільший у ті часи центр православного чернецтва. Ймовірно, що вже тоді він переймався настроями, які потім яскраво відбилися в його «Писанні до всіх взагалі в Лядській землі живучих». Отож помандрувавши по святих місцях, він став ченцем Загребського монастиря.
         Переїзд І.Вишенського на Афон не означав його відриву від суспільно-політичного руху свого часу. Він уважно стежив за ходом подій на батьківщині, листувався з Львівським братством, підтримував зв'язок з українськими культурно-освітніми діячами. Тут, на Афоні, і розпочав свою літературно-полемічну діяльність — одночасно з першим поколінням українських полемістів Г.Смотрицьким, братами Стефаном і Лаврентієм Зизаніями.
         На початку XVII ст. (приблизно 1604–1605 рр.) І.Вишенський ненадовго приїхав в Україну. Основною метою відвідин був Львів, де на нього чекали члени братства. Але, не зійшовшись з ними в поглядах, він прожив у Львові всього декілька місяців і повернувся на Афон.