Історія та народні традиції і звичаї весняних свят українців

Рік в українців, як і інших слов’янських народів, складався із двох циклів: зимового та літнього. За християнською традицією першим весняним святом вважається День святого Власа 24 (11 ст. ст.) лютого. Християнська Церква відзначає день пам’яті великомученика Власа — єпископа Севастійського. Він за свого життя відзначився великим благочестям і подвижництвом. У непрості часи цькування християн він змушений був укриватися від влади на горі Аргеос. Житіє святих розповідає, що до нього приходили звірі й прилітали птахи з усієї околиці, і Власій опікувався ними: кого годував, кого лікував і давав прихисток у негоду. Слідкуючи за тваринами, посіпаки воєводи Агріколая, що був вірним слугою імператора Костянтина Великого, вистежили та спіймали непокірного християнина. Умовляння та погрози не змінили рішення Власа бути християнином, і тоді Агріколай наказав відтяти непокірному голову. Страта відбулася близько 316 року.

День пам’яті християнського святого Власія у давній Русі злився із культом бога Велеса (Волоса, Власа), який теж був покровителем домашніх тварин і лісових звірів. Співзвучність імен та їх призначення на землі й на небесах сприяли тому, що древні слов’яни ще довгі часи поклонялися рівнозначно і святому Власу, і богу Велесу. Зображення Велеса, його храми існували й за триста років після прийняття християнства на Русі. Існує переказ, що коли Володимир скинув у річку Почайну в Києві статуї язичницьких богів, то кияни виловили статую Велеса у Дніпрі й доправили її до Новгорода, де вона стояла до ХІІ століття, допоки її не знищив святий Авраамій. По невеликих поселеннях на Чернігівщині, Волині та Поділлі ще на початку ХІХ століття можна було знайти невеличкі каплички між чотирма стовпами, на яких висіли ікони святого Власія в оточенні корів. Це безумовно залишки давніх храмів на честь Велеса, який передав новому святому свої обов’язки з охорони домашніх тварин.

У день святого Власія правляться молебні, всіх домашніх тварин кроплять свяченою водою, обкурюють ладаном та свяченим зіллям, щоб захистити від хвороб, пошестей і нечистої сили. У деяких місцевостях перед молебнем приносять до церкви свіже коров’яче масло і ставлять перед образом святого Власія. Таке масло називається «волоським» чи «Власієвим». Селяни вірять, що така пожертва святому сприятиме тому, що корови даватимуть жирне молоко впродовж усього сезону. Є й приказка: «У святого Власія — борода у масельці». Все це відгомін давніх жертвоприношень богу Велесу. На Покутті донині печуть печиво, котре посвячують під час служби Божої на честь святого Власія. Таке печиво згодовують худобі під час кроплення свяченою водою, а декілька штук залишають і зберігають за Божницею чи образами. Коли худоба хворіє або під час тяжких пологів таке печиво розкришують, змішують із свяченою водою і дають випити немічній тварині. Кажуть, що після такого лікування тварина завжди видужує чи успішно розроджується. Домашні тварини завжди були годувальниками в усіх місцевостях України колишньої і сьогоднішньої. Рятуючи своїх годувальників, селяни ніколи не замислювалися, де закінчуються язичницькі обряди, а де починаються християнські. Дуалізм вірувань у реальному існуванні був і є тією визначальною рисою українців, що вирізняє нас серед інших народів Землі.

Вважалося, що власівські морози є останніми зимовими морозами.